Камені (конкременти) — це тверді утворення мінеральної природи, які здатні утворюватися всередині нирок. Неправильний раціон, надмірна вага, ускладнення після захворювань, а також окремі види препаратів можуть спричинити появу каміння. Патологія здатна вразити будь-яку ділянку сечовивідних шляхів.
Якщо захворювання знаходиться на ранній стадії, то для того, щоб вивести камінь, достатньо буде прийняти знеболювальне і випити велику кількість рідини. Конкременти, які застрягли в сечовивідних шляхах, є наслідком інфекції та можуть спричинити ускладнення, тому необхідна термінова медична допомога1.
Симптоми
Камінь у нирках зазвичай не проявляється доти, доки він не починає рухатися або не потрапляє в один із сечоводів. У цьому випадку сечокам’яна хвороба характеризується такими проявами:
- різким болем, що виникає в боці під ребрами;
- частим та хворобливим сечовипусканням;
- сеча стає червоною, коричневою або рожевою і набуває різкого запаху;
- виникненням блювотних позивів;
- у разі наявності інфекції — підвищеною температурою;
- болем, що пульсує в нижній частині живота та паху.
Больові відчуття, що спричинені конкрементом у нирці, можуть змінювати свою локалізацію та інтенсивність у міру просування каменю через сечовивідні шляхи2.
Діагностика захворювання
Сечокам’яна хвороба потребує обстеження патології та її лікування. Лікар уролог оглядає пацієнта та призначає необхідні діагностичні дослідження. Найчастіше це:
- аналіз сечі, крові та лабораторне дослідження за методом Нечипоренка;
- екскреторна урографія;
- УЗД або МРТ органів малого таза.
Якщо не звертати увагу на цю патологію та затягувати відвідування лікаря, то можливий розвиток небезпечних ускладнень: цистит, ниркові кольки та недостатність, пієлонефрит.
Лікування недуги
Призначення процедур залежить від розміру та розташування конкременту. З огляду на тяжкість захворювання, лікар може рекомендувати терапію за допомогою препаратів або хірургічного втручання.
Лікування за допомогою медикаментів рекомендовано на ранніх стадіях захворювання, коли камені невеликі та ще не потрапили до сечовивідних шляхів. Хворому призначають препарати, які сприяють розчиненню мінералів3. Також терапія передбачає лікувальну дієту.
Видалення каміння за допомогою хірургічного втручання. Для цього використовується кілька видів процедур:
- Уретеролітотомія. Це видалення каменю через розріз, який роблять на попереку чи животі, залежно від розташування. Процес відновлення триває до місяця. Це найтравматичніший метод, який використовується в крайніх випадках.
- Лапароскопічна літотомія — видалення утворення за допомогою жорсткого медичного ендоскопа (лапароскопа). Операція проводиться через невеликий надріз. Відновлення працездатності триває до семи днів.
- Контактна літотрипсія за допомогою лазера. Його вводять через сечовий міхур із метою дроблення каменю на більш дрібні частини. Після цього їх витягають за допомогою ендоскопу. Тривалість відновлювального періоду — 4–6 днів.
Також лікування може включати дроблення каміння ультразвуком, повітрям, лазером. Фахівець завжди намагається уникнути хірургічного втручання під час підбору терапії.
Профілактика захворювання
Особливо важливо дотримуватися рекомендацій людям, які вже страждали від каміння або мають високий вміст солей у сечі. Лікар може порекомендувати такі заходи профілактики:
- Підібраний фахівцем раціон.
- Збільшення споживання води. Через зневоднення може відбуватися застій сечі та ущільнення, що сприяє утворенню каменів.
- Планові обстеження.
Крім того, лікар може призначити препарати та процедури для профілактики захворювання.
Литература:
- Toma-aal. R. R. Comparative study of the outcome of tubed versus tubeless percutaneous nephrolithotomy [Текст] /R.R.aal-Toma //Український журнал нефрології та діалізу.– 2019.– No2.– С.19-23
- Нові можливості медикаментозної терапії, що сприяє відходженню каменів при сечокам’яній хворобі [Текст] /І. М. Антонян, О. І. Зеленський, В. В. Мегера [та ін.] //Здоровье мужчины. – 2015. – No2. – С.53-60
- Растительный препарат Канефрон® Н в лечении больных мочекаменной болезнью [Текст] /Ю. Г. Аляев, В. И. Руденко, В. С. Саенко [и др.] //Урология. – 2012. – No6. – С.22-25